українська
українська

english
english

 

 

 

AS    Творча біографія     Прет-а-порте      От-кутюр     Авангард     Театр     Публікації     Контакти 

МОДЕЛЬЄРИ РАДЯТЬ ЗАБУТИ ПРО ЧОРНИЙ КОЛІР
Кориспондентка "Тижня" разом з львівськими дизайнерами розмірковує, як зробити одяг моднішим, а життя - веселішим

     Висловлю, можливо, дискусійну думку: світові хвилі моди, які, за словами великого Йоджі Ямомото, схожі на музичні, майже не зачепили Львів. Майже, бо надія, що вони все-таки докотяться до нас, е. Однак поки що народно-дизайнерської фантазії вистачає лише на два образи: «ділова самотня жінка» і «дівчинка з «порядної» мафіозної сім'ї» (перша вбирається у класичний костюм цнотливого крою, друга — геть у все чорне з «барахолки»). Звісно, ці два типи аж ніяк не вичерпують поняття «сучасна мода», що містить нині і «рейв-стиль», і «гранж», і «хіпі», і «ялі», і «романсеро», і «богему», і «мінімалізм». На брак інформації скаржитися важко, але чомусь так само важко порівнювати яскраві сторінки часописів з досить похмурим натовпом на наших вулицях. «Гостромодна тусня» (підлітки і молодь до 20 років) поповнює гардероб у секонд-хендах та на вже згаданій «барахолці», але вибір там невеликий і застарілий. У крамницях, доклавши певних зусиль, можна щось придбати — або виробництва нікому не відомих фірм, зате не дуже дорого, або виробництва відомих фірм (переважно із сезонного розпродажу) — зате за «космічні» ціни. Ще є модельєри-дизайнери, які вперто продовжують творчі пошуки. Крім того, фестивалі мод «Леополіс», «Леорене-санс», «Хейл-Бопп», що відбулися за останні два роки у Львові, а також покази О.Караванської та поодинокі дизайн-рейди у клубах «Сафарі», «Пікассо» та «Вавилон», у жіночому клубі при ресторані «Джованні» та в Італійському подвір'ї, довели, що дизайнерське життя жевріє, незважаючи на відсутність тканин, грошей та організаційного досвіду. Отже, познайомимо наших читачів з найцікавішими (звісно, з нашого погляду) львівськими дизайнерами і спробуємо дізнатися, як зробити одяг моднішим, а життя — веселішим.

     Оксана КАРАВАНСЬКА, дипломант фестивалю моди у Таллінні, фіналіст конкурсу Альта-мода, має власне ательє:
     — Львів'янки дуже різні. На жаль, їх образи здебільшого залежать від фінансових можливостей, і ще: чомусь львівські жінки люблять копіювати одна одну. Бізнес-леді, як правило, хочуть стандартний набір ділового костюма — я скеровую їх у НТОН, хоча й діловий костюм також можна розвинути. Водночас я обожнюю наших українських жінок! В українки є одна безперечна перевага можливості зростання. Жінка, на яку я роблю одяг, авангардна в тому сенсі, що вона любить себе і експериментує з одягом. Чоловічою модою не люблю займатися: вона занадто консервативна. Як на мене, чоловік не повинен бути гротескним а мода — це завжди трохи гротеск. Чи комізм. Коли на мене звертають увагу, це означає що в мене щось нове. Але мужчина, на мою думку, не має права на такий експеримент. У Цьому сезоні я повністю відмовилася від чорного кольору. Зробила нову білу колекцію і вважаю білий наймоднішим кольором року. Використовую яскраві кольори, а також перламутр, золотисті та сріблясті відтінки. Такий легкий полиск шарму…
      Думаю що всім модельєрам варто було б зібратися разом і об’єднатись наприклад у «Клуб прихильників моди». Запрошую і дипломників: приходьте! Грошей не дам, але тканини дам, швачок дам – будь ласка!

     Оксана БОНДАРУК, викладала у модельному коледжі «Зірки Галичини», стажувалася у театрі Марка Захарова (Москва), працювала у клубі «Голлівуд» (Київ):
      Мій напрям — містично-психологічний. Ще — дитячий. Або жахи, або казки. Картини Босха бачили? У Києві чи Москві працювати легше — там закон джунглів: або ти, або тебе. У Львові — глобальний пласт інтелекту. Тут головне протиріччя — між художниками -модельєрами з концептуальним мисленням та конструкторами, хоча і ті, й інші заслуговують на повагу: можна бути чудовими конструкторами, як Живанши або Сен-Лоран, а можна вражати ідеями, як Пако Рабанн...

     Руша ПОЛЯКОВА, переможниця конкурсу «Бтігпотї», у Торонто увійшла у п'ятірку кращих молодих дизайнерів світу, одна з організаторів фестивалів «Леополіс» та «Хейл-Бопп», вчиться у Львівській академії мистецтв, має свій модельний «Дім Руша Полякова»:      — Коли три роки тому я повернулася з Франції, мені здавалось, що я напевно знаю, як і що робитиму модель-ному бізнесі, адже у всьому світі він такий популярний, а потужності львівських модельєрів вистачає на безліч цікавих проектів. Але згодом ентузіазм упав: з'ясувалося, що у Львові нині нікому не потрібні люди, які володі-ють інформацією, адже ми знаємо не тільки як шити і що для цього потрібно робити, а й звідки брати матеріали, з ким співпрацювати, куди і кому постачати. Ми стежимо за тенденціями, вивчаємо попит, але потрібні серйозні інвестиції — тоді цей бізнес буде розвиватися. Щодо наших вулиць... Мені у цьому сезоні хотілося б попрацювати у стилі «гранж»: світло-сірий колір, чорно-біла гама, різні відтінки одного тону, навмисна «пожмаканість» дорогих вишуканих речей, багатошаровість.

     Андрій СЕНДЕЦЬКИИ, працює у прет-а-порте, дипломант Фестивалю «Леоренесанс», закінчив Вищу школу художнього моделювання:
      — Чомусь наші люди найбільше бояться вирізнятися у натовпі. Є, звичайно, офісний стиль з певними вимогами до ділового костюма, але життя — це не тільки праця. Більшість, однак, не може переступити через бар'єр «пальцями будуть показувати». Дуже хотілося б, щоб люди виглядали «багато» — мається на увазі не кількість витрачених грошей, а зоровий ефект. Додати б трохи авангарду в життя, трохи «дурниць» у гардероб! Чоловікам я запропонував би трохи скинути жорсткості, тому що їх жорсткість вплинула і на жінок. Що жінки, що чоловіки — всі страшенно схожі одне на одного. Чоловіків я вбрав би у шифон і м'які тканини — і щоб було якнайменше костюмно-пальтових тканин у гардеробі. Хотілося б бачити наше місто вдень яскраві-шим: оранжевим, салатовим, насичено-жовтим. Ввечері — у білому і золотавому кольорах. Всім, передусім чо-ловікам — я порадив би цього сезону викинути з гардеробу все чорне. На вечірній світський раут чоловіки мог-ли б одягнути бірюзові фраки або блідо-жовті чи біло-золоті смокінги.

     Група «Райські птахи» (Ірина ЩЕРБАТЕНКО, Тетяні ТАРА-СЕНКО, Ігор ГОЛІКОВ, Олександр ІВАНОВ). Працюють у сфері прет-а-порте і театрального костюма, здійснили костюмні вистави-шоу «Бахчисарайський фонтан», «Три карти», «Народження Афіни», брали участь у фестивалі «Чарівна голка».

     Ірина ЩЕРБАТЕНКО: У своїх виставах ми демонструємо арт-моду. Звичайно, ця ідея непопулярна, адже одяг потрібно продавити, але нам цікаво займатися не лише повсякденним одягом. Та навіть з комерційної точки зору вистави вдалі: зали переповнені. Людям цікаво. Взагалі, як на мене, у Львові почали вдягатися краще, ніж раніше. Якщо в тебе є гроші, ти принаймні виглядаєш пристойно. Якщо є смак, але немає грошей, ти намагаєшся виглядати не дуже погано.
      Раніше «гарно виглядати» означало урвати дефіцитну річ. Тепер «гарно виглядати» означає, що людина не тільки має гроші, але й думає. Хоча, трапляється, ми шиємо те, чого хоче... навіть не замовниця, а її мужчина: юні дівчата замовляють глухе чорне або фіолетове...
      На цей сезон ми пропонуємо стиль «хіпі» та «мінімалізм»: пастельні кольори, смарагдові відтінки, блакитні зламані кольори — так звана гама Армані, білий колір, м'який брунатний. Свіжість, простота, елегантність.

     Алла САДОВСЬКА, модельєр капелюшків, фітодизайнер:
      — Мені цікаво працювати не тільки з традиційним матеріалом для капелюшків — фетром, соломкою, а й з мушлями, мохом, бамбуком, живими квітами.,. Правда, переважно ці мої витвори мистецтва використовують в інтер'єрі, при оздобленні вітрин. Мої замовниці обирають переважно класичні фасони. Часто замовляють білі капелюшки різноманітних фасонів, а влітку я плестиму капелюшки з соломки...

     Оксана БОРИСОВА, модельєр із трикотажу, працює разом з Людмилою Гордійчук та Олександром Майстричем:
     — Місто асоціюється із сіро-сріблястим кольором. У Львова надзвичайно чиста аура — особливо на вранішніх вулицях, коли ще нема людей... На тлі вируючого модного розмаїття залишаюсь прихильницею чорного кольо-ру, який містить все, як мовчання. Окрім того, у цьому сезоні обираємо лаконізм, чисту лінію, подовжений м'я-кий силует, елегантність, біле і золотаве вкраплення бурштину.

     Світлана ТЕРЕЩЕНКО, переможниця конкурсу «Smirnoff», фіналістка конкурсу в Лондоні:
      — Колекції показую у нічних клубах Одеси. Вечір серед свічок у Платиновому барі за 40 грн у Львові? Смішно! Звичайно, у нас є люди, здатні адекватно сприймати те, що їм хоче сказати митець, але, як правило, в них нема або грошей, або часу. У Львові багато модельєрів, про яких взагалі ніхто не чув: вони тихо заробляють на хліб, маючи чудову школу Львівської Академії мистецтв. Наприклад, Володя Возняк лише раз виставляв колекцію на «Smirnoff» і раз — на «Леоренесансі», але я точно знаю, що він і в театральному костюмі, і в прет-а-порте дуже професійний і лаконічний. Мені завжди цікаво, що робить Наталя Козак, яка свого часу сприяла створенню НТОНу. Одеса слідом за Києвом хоче робити свої сезони моди. А судячи з київських конкурсів, львівська модельєрська школа набагато сильніша за інші. У нас усе на значно вищому рівні — дизайн, технології. Але хто про це знає? В нас нема продюсерства, нема галереї з подіумом, нема альманаху чи іншого інформаційно- об'єднуючого джерела. ...Страждаю не тому, що нема чим зайнятись — тому, що не можу знайти відповідну публіку і вкотре не можу пережити нездійснення самої себе. Я би могла бути стилістом, працювати з театром, виражати себе в інтер'єрі. У всьому світі модельєри займаються дизайном офісів, готелів, розробляють взуття, аксесуари... Дуже цікаво працювати з прет-а-порте.
      У Львові є багато людей, які доросли до того рівня, щоб, не вдаючись до додаткового бізнесу, утримувати свій дім, ательє або салон — лише за рахунок фешн-дизайну, який передбачає і прет -а-порте, і мистецькі замовлення, і стилістику, і дизайн інтер'єрів.

     Марина КУРСАНОВА
     «Тиждень»


® Andriy Sendetskyy