українська
українська

english
english

 

 

 

AS    Творча біографія     Прет-а-порте      От-кутюр     Авангард     Театр     Публікації     Контакти 

МОДЕЛЬЄР ЩО КИДАЄ ВИКЛИК

   Андрій Сендецький: «Якби мені пасувала спідниця – одягнув би і спідницю!»
Попри зовнішню лагідність та схильність вкриватися дівочим рум'янцем, Андрій Сендецький є особою провокативною та епатажною. А без цієї риси, мабуть, жоден модельєр не відбувся б ніколи. Професійні дизайнери (хоча й не всі) вважають Сендецького самовпевненим аматором, який навіть ескізи до костюмів робить, не дотримуючись професійних вимог, та ще й "виявляє нахабство" пропонувати свої роботи для показів на поважних акціях.
   - Я і справді не закінчував нашої Академії мистецтв, - погоджується Андрій. - Я хочу довести, що можна чогось помітного досягнути і не закінчуючи цього закладу. Це - мій протест!
   "Протестував" Андрій вже не раз і то досить активно: на фестивалі "Зірки Галичини" три роки тому, на міжнародному фестивалі моди "Леоренесанс" у Свіржському замку минулого року, на конкурсі краси "Міс України-Схід-99" в Одесі, у Львівському Палаці мис¬тецтв на цьогорічному святі до Дня Валентина та на інших сценах та подіумах. Його остання колекція - "Сльози далматинців": вісім жіночих та два чоловічих костюми ("Хоча чоловічі в даному випадку - це декорації, фон для жіночих моделей", - пояснює автор). До ідеї підштовхнув, як не дивно, не відомий фільм та мультфільм про біло-чорних плямистих песиків, а жива пустотлива істота, яку побачив, йдучи на роботу, і завмер: "Яка краса!". "Це далматинець",- пояснив втішений господар. Від цього враження і народилися "Сльози далматинців".
   Андрій Сендецький не терпить. Стереотипів. У своєму житті він почав їх ламати ще в дев'ятому класі. Оголосив батькам, що вступатиме на моделювання костюма в інститут декоративно-ужиткового мистецтва і записався на курси крою та шиття при технікумі легкої промисловості.
   - Це був такий "прикол"! сміється Андрій. - Я сидів з бабцями, вони щось постійно креслили, а я в тому нічого не розумів... Після закінчення школи я спробував вступити у Львівську політехніку. Вступив. І забрав документи: "Мамо, я хочу вчитися в технікумі легкої промисловості!". А мене туди не взяли. Сказали, що я рисувати не вмію. Я вирішив - і не треба! Все одно стану тим, ким хочу.
    - А тепер можна сказати, що я живу в майстерні, - продовжує Андрій. - Додому приходжу тільки спати. На роботі проводжу 99,9 свого життя...
   Він, безперечно, - працеголік. Від роботи отримує справжню втіху. А ще - від ефекту, який часом справляє своєю появою. Пів Львова прагне виглядати як з інкубатора, безапеляційно заявляє Андрій. -А людина має виглядати не просто цікаво, а неповторно. Я особисто? - Звичайно, це і мене стосується! А коли я вибираюся на якісь мистецькі імпрези, то просто відверто хочу шокувати людей своїм одягом. Взимку я носив шапкутаблетку із шаликом, який звисав з шапки на плече і закривав шию. Коли йшов центром – люди завмирали. Я відчував, що позаду мене відбувається щось фантастичне. Сніг рипить-рипить, пройшли повз мене і раптом – тиша. Озирнешся – дивляться. Нещодавно якийсь пан у театрі, з подивом зауваживши шифоновий палантин на моєму плечі, не стримався: «Це,- каже, - або «голубий», або «модельєр». Ось так, побачать шмат легкої тканини на чоловічому костюмі і відразу – «голубий». Більшість з нас в страшному полоні стереотипів… А я все звикле не терплю. Якби мені пасувала спідниця – і спідницю одягнув би. Хай там хто що говорив би! Час від часу я просто не можу втриматися, аби не одягнути на себе щось, як кажуть, ні в тин ні у ворота. А наступного дня заспокоююся і виходжу з дому такий як всі…

     Галина Вдовиченко.
     "ВИСОКИЙ ЗАМОК" 14 червея 1999 р.


® Andriy Sendetskyy